photo

Taras Shevchenko

Psychotherapist and psychological consultant. I specialize in cognitive-behavioral therapy (CBT), positive psychotherapy, and working with psychological trauma.

А що ви мені зробите?

Уявіть ситуацію, коли підліток дивиться вам у вічі і кидає крізь зуби: «А що ви мені зробите?» Знаєте, що найстрашніше в цій фразі? Там немає сили. Там — крижана, безпросвітна самотність дитини, яку дорослі забули навчити слова «треба».

А що ви мені зробите?
А що ви мені зробите?

Ми побудували неймовірну ілюзію: перетворили школу на дивний фудкорт, де учень — примхливий клієнт із запитом «Мені нудно, розважайте мене!». А вчитель має витанцьовувати брейк-данс біля дошки з крейдою або в укритті.

Батьки після роботи надто втомлені. Їм легше встромити в дитячі руки гаджет, аби тільки не слухати ниття. У школі діє інструкція. Їхня дитина просто грає в дуже жорстоку гру: «А чи витримаєте ви мене справжнього? Чи є тут хтось дорослий?».

І от тут починається найцікавіше — психологічний бумеранг, який чомусь мало хто прораховує наперед.

Дитина звикає, що за кожне її хамство заступається закон, інструкція чи мама з татом, які біжать до завуча, до директора, до шкільного психолога, у відділ освіти зі скаргами про «травмування психіки». Але реальний світ за стінами класу — абсолютно глухий до довідок про особливий підхід.

У першому ж університеті, на першій реальній роботі ніхто не буде бавитися у психотерапевта з повнолітнім хамом. Там усе просто: не хочеш працювати — до побачення, двері там. І коли така людина вперше почує від суворого роботодавця «Ви звільнені», на неї чекає такий потужний екзистенційний шок, що жоден антидепресант не врятує. Роками виплекана зухвалість обертається абсолютною життєвою безпорадністю.

Але найсолодший (і найгіркіший) фінал цієї драми розгортається вдома.

Мине зовсім небагато часу, і цей самий підліток скаже те ж саме своїм батькам. Коли на прохання подати склянку води чи просто приділити кілька хвилин уваги мама або тато почують те ж саме крижане: «А що ви мені зробите?» — пазл складеться остаточно.

Батьки раптом усвідомлять: безкарність, яку вони так самовіддано відстоювали в кабінеті директора, вдарила рикошетом саме по них. Тільки за спиною вже не стоятиме ніхто. Усі «адвокати» розійдуться по своїх життях.

Вчити дитину поваги й обов’язків — це аж ніяк не примха суворого вчителя. Це чиста, прагматична турбота про її майбутнє. Це єдиний рятувальний круг, який не дає дитині розбитися об жорсткі стіни реального світу.

А як це у вас? Поділіться в коментарях.

Чи чули ви або ваші знайомі цю фразу «А що ви мені зробите?» від дітей чи учнів, і якою була реакція?

Де для вас особисто проходить межа між дружнім довірливим спілкуванням із дитиною та її відвертою вседозволеністю?

Чи траплялося вам у дитинстві перевіряти світ на міцність і казати щось подібне старшим? Як вони відреагували?

Як ви вважаєте, хто сьогодні більше втрачає контроль над вихованням — школа, яка боїться зайвий рух зробити, чи перевантажені батьки?

#ТарасСергійовичШевченко #ПсихологіяСтосунків #ВихованняПідлітків #ШколаІЖиття #МежіДозволеного

Шевченко Тарас Сергійович

психотерапевт

+380976064330

WhatsApp, Viber

Newsletter subscription to expert

Subscribe to our newsletter to receive the latest news about this expert’s services, publications, and updates Taras Shevchenko