Психотерапевти теж відвідують терапію. Півроку я ходив на терапію. Плакав у кабінеті, і нарешті простив навіть сусіда, який свердлить стіну в неділю о 8:00. Вийшов на вулицю, глибоко вдихнув і подумав: «Ось вона, гармонія. Тепер я просто сяюча людина».
Не встиг я дійти до магазину, як печінка клацнула пальцями і сказала: «О, нарешті вільний! То давай, друже, поговоримо про те, що ти їв усі ці роки».
Душа в мене тепер як у ченця з Тибету. Спокійна, прощена, наповнена світлом. А тіло як орендована «Таврія»: щось постійно стукає, щось підтікає, а щось взагалі не має права працювати, але працює з принципу.
Тоді мені стало ясно: душа і тіло працюють за схемою «хороший поліцейський, поганий поліцейський». Поки душа болить, тіло мовчить, бо розуміє, що тобі зараз і так непереливки. Як тільки ти видихнув, воно виходить з тіні й каже: «Ну що, розслабився? А тепер рахунок».
Мораль? Не лікуйте душу, не підготувавши печінку. Або принаймні попередьте її заздалегідь, як кажуть, письмово, з печаткою.
А тепер іду пити чай із м'ятою і прощати себе за салат олів'є. Той, що був учора. І позавчора. І, чесно кажучи, я не впевнений, що він узагалі закінчувався.
P.S. Цитату приписують Раневській, але підтверджених джерел немає. Схоже, це народна мудрість.
Шевченко Тарас Сергійович
психотерапевт
