photo

Taras Shevchenko

Psychotherapist and psychological consultant. I specialize in cognitive-behavioral therapy (CBT), positive psychotherapy, and working with psychological trauma.

Єдине бажання, щоб усі від тебе відчепилися

Вижити — це автоматична реакція організму. А от жити — це щоденний дрібний вибір на користь турботи про себе, навіть коли навколо суцільна темрява.

Єдине бажання, щоб усі від тебе відчепилися
Єдине бажання, щоб усі від тебе відчепилися

Бувають дні, коли навіть на пошук «ліхтарика» чи позитивного мислення немає жодних сил. Коли ти сидиш у темряві, дивишся в одну точку, і єдине бажання, щоб усі від тебе відчепилися.

У такі моменти люди часто починають себе гризти: «Ну я ж доросла людина, маю бути сильним, інші ж якось тримаються!». І цим самозвинуваченням заганяють себе в ще глибшу депресивну яму.

У психотерапії це називається втомою від співчуття та адаптації. Наша психіка має обмежений об'єм компенсаторних ресурсів. Коли ви місяцями працюєте в режимі постійної невизначеності, ваша нервова система рано чи пізно просто натискає аварійну кнопку «стоп».

Якось до мене на консультацію приходила жінка. Каже: «Тарасе Сергійовичу, я більше не можу. Я не хочу шукати плюси в блек-аутах, не хочу бути ефективною, не хочу вчитися новому. Я просто хочу, щоб усе було як раніше».

Знаєте, що я їй відповів? «Вітаю, ви — нормальна жива людина, а не робот на батарейках».

Коли власний ресурс вичерпано, час згадати про те, що хтось називає це «колективною пам'яттю» та досвідом виживання. У психології це перекликається з поняттям трансгенераційної — генетично та культурно закарбованої життєстійкості. Наші прабабусі і дідусі проходили крізь такі кризи, поруч із якими відсутність інтернету чи світла — це лише тимчасова незручність. У нас у ДНК вже вшитий код перемагати і адаптуватися.

Щоб дістати цей ресурс із «скрині», не треба здійснювати подвиги. Достатньо трьох простих кроків:

1. Легалізуйте свою слабкість. Дозвольте собі пів години побути «неокей». Не рятувати світ, не бути позитивним прикладом.

2. Зменште масштаб планування. Не плануйте на місяць чи тиждень. Запитайте себе: «Що я можу зробити для свого комфорту в наступні 15 хвилин?». Зварити чай? Одягти теплі шкарпетки? Просто заплющити очі?

3. Поверніться в тіло. Коли думки крутяться навколо тривожного майбутнього, обійміть себе за плечі, відчуйте опору під ногами, помийте руки теплою водою. Поверніть увагу в точку «тут і зараз».

Вижити — це автоматична реакція організму. А от жити — це щоденний дрібний вибір на користь турботи про себе, навіть коли навколо суцільна темрява.

Сьогодні після важкого дня я вирішив не читати жодних аналітичних статей. Я просто увімкнув старий гітарний альбом, дістав улюблену керамічну чашку і повільно випив гарячий чай. Без поспіху. Без провини за згаяний час.

А як ви даєте собі раду, коли внутрішній акумулятор сідає повністю?

Яка найпростіша дрібниця здатна повернути вам відчуття затишку в найгірший день?

Чи дозволяєте ви собі бути слабкими й неідеальними перед близькими?

І що ви зробите для відновлення власних сил прямо зараз, після прочитання цього допису?

#психоаналіз #самопідтримка #психотерапевт_онлайн #життєвийбаланс #відновленняресурсу #психологічнастійкість #емоційневигорання #тарасшевченко

Шевченко Тарас Сергійович

психотерапевт

Newsletter subscription to expert

Subscribe to our newsletter to receive the latest news about this expert’s services, publications, and updates Taras Shevchenko