Знаєте, є дні, коли кава не бадьорить, люди дратують ще на етапі "що це?", а клієнти в ритуальному бізнесі дивляться на тебе так, ніби ти особисто заборгував їм решту з передоплати ще в минулому житті.
Читаю я якось невеличке інтерв'ю з жінкою, яка у цій сфері розкрутилася так, що аж заздрісно. Журналіст, мабуть, усе життя мріяв отримати премію Дарвіна за журналістику і необачно запитує:
— «Яке питання вам не подобається найбільше у роботі?»
Вона зітхає, як філософ перед пустим келихом, і відповідає:
— «Коли складаємо план надання послуг і роботи, то про зріст говорять: десь як ваш...»
Пауза. Завіса. У мене від цього чорного гумору навіть фікус у кутку нахилив листочки у бік найближчого виходу.
Як людина, яка щодня розрулює такі стреси, де люди готові вбивати одне одного за місце на кладовищі (буквально!), я скажу одне: якщо ви не навчилися сміятися над тим, від чого зазвичай сивіють, — ви просто ще недостатньо довго працювали з людьми.
Цей клієнтський «комплімент» про зріст — він же про що? Про те, що ми всі тут смертні, але мірятися сантиметрами готові навіть тоді, коли купуємо вінки та обираємо оббивку. Абсурд? Абсолютно. Але саме в цьому абсурді і ховається наша неймовірна українська стійкість. Нас неможливо налякати кризою, дефолтом чи кінцем світу, бо ми ще на етапі складання кошторису на похорон здатні влаштувати міні-дискусію про габарити і профпридатність.
Бережіть себе, любі. Носіть високі підбори, доки можете, і головне — ніколи, чуєте, ніколи не порівнюйте свій зріст із планами надання ритуальних послуг. Життя надто коротке, щоб витрачати його на дрібниці.
👇 А яке найабсурдніше питання у вашій роботі ставили вам? Тільки чесно, перевершити «як ваш» буде важко, але давайте спробуємо розрядити вечір!
Шевченко Тарас Сергійович
психотерапевт
