photo

Taras Shevchenko

Psychotherapist and psychological consultant. I specialize in cognitive-behavioral therapy (CBT), positive psychotherapy, and working with psychological trauma.

«Мам, як же ти задовбала!»

Знайомо, коли за одне «як справи?» вранці ви отримуєте погляд убивці, а двері в дитячу зачиняються з такою силою, що в прихожій сиплеться штукатурка? Стоп, не поспішайте діставати ремені чи пити заспокійливе літрами.

«Мам, як же ти задовбала!»
«Мам, як же ти задовбала!»

«Мам, ти задовбала!»: чому ваш милий пупсик перетворився на їжака і за що ви щодня отримуєте кулю в серце?

Знайомо, коли за одне «як справи?» вранці ви отримуєте погляд убивці, а двері в дитячу зачиняються з такою силою, що в прихожій сиплеться штукатурка? Стоп, не поспішайте діставати ремені чи пити заспокійливе літрами.

Мене як психотерапевта щодня завалюють цими криками душі від батьків. Знаєте, у чому головний фокус? Ваша дитина не стала «жахливою» чи «невихованою». Вона просто переживає тектонічний здвиг усередині власної голови, до якого ви зовсім не готували себе у диких мріях про батьківство.

Давайте розберемося без плісняви та академічної нудьги, що там у них твориться. Є багато причин цієї підліткової бурі, і кожна з них — це крик про допомогу.

По-перше, прагнення до незалежності та перевірка кордонів. Підліток відчайдушно намагається виокремитись із вас, як шматок тіста від качалки. Йому болісно потрібно відчути: «Я — окрема людина, у мене є своє життя і права». Коли він різко реагує, він просто малює крейдою нові кордони власного «Я».

По-друге, їх накриває емоційна незрілість і дефіцит саморегуляції. Гормони киплять швидше, ніж чайник на турбоплиті, емоції б'ють через край, а мозок (а саме префронтальна кора, яка відповідає за контроль) ще просто фізично не розвинувся до дорослої стриманості. Спочатку він зривається і кричить, а потім сам сидить у кімнаті і думає: «Господи, навіщо я знову це сказав?». Але гордість не дозволяє вийти і першим обійняти маму.

Додайте сюди накопичену втому від шкільного пресингу, нескінченних очікувань дорослих, порушень сну і банального невміння назвати свої почуття словами. Замість того щоб сказати «Мені страшно, я самотній і розгублений», дитина чи підліток видає захисну агресію, мовчання або цинізм. Вони захищаються від власної внутрішньої впевненості та страху здатися слабкими.

Що ж робити нам, дорослим?

Перестаньте реагувати на агресію агресією. Пам’ятайте золоте правило: підлітку потрібен не надконтролюючий наглядовий пункт в особі батьків, а дорослий якір — людина, яка тримає свої кордони, слухає, але не руйнується від його крику. Розуміти причини грубості — абсолютно не означає дозволяти хамити. Це означає бачити за колючками перелякану людину.

Як же складно нам, дорослим, визнати, що наші діти виростають не такими, як ми їх проєктували. А іноді просто хочеться повернути той час, коли вони мовчки сиділи на колінах і пахло молоком. Але ми мусимо дорослішати разом із ними.

А як у вас дома проходять ці шторми? Мені дуже відгукується кожна ваша історія. Приходьте на консультацію онлайн.

На якій фразі вашого підлітка у вас зазвичай здають нерви?

Чи вдається вам утриматися від крику у відповідь чи потім доводиться просити вибачення?

Чи помічаєте ви за собою бажання контролювати кожен його крок через власний тривожний страх?

Коли востаннє ви просто мовчки сиділи поруч і пили чай без жодних повчань та нотацій?

#ТарасШевченкоПсихолог #ПсихологіяПідлітків #БатькиІДіти #СтосункиВроді #ЕмоційнийІнтелект

Шевченко Тарас Сергійович

психотерапевт

Newsletter subscription to expert

Subscribe to our newsletter to receive the latest news about this expert’s services, publications, and updates Taras Shevchenko