photo

Taras Shevchenko

Psychotherapist and psychological consultant. I specialize in cognitive-behavioral therapy (CBT), positive psychotherapy, and working with psychological trauma.

Не мамкайте і їжте борщ

Клієнтка з Харкова розповідає мені як своєму психотерапевту цю історію — і я сміюся разом з нею. А потім ловлю себе на тому, що сміх трохи гіркий.

Не мамкайте і їжте борщ
Не мамкайте і їжте борщ

–15 С. Світла нема. Борщ — є. І саме в цей момент психіка показує, хто ми є насправді.

Клієнтка з Харкова розповідає мені як своєму психотерапевту цю історію — і я сміюся разом з нею. А потім ловлю себе на тому, що сміх трохи гіркий.

Світла немає вже 10 годин.

Телефонує мамі.

— Що там? Як ви?

— Котлети смажу, борщ зварила.

— Мам, так на вулиці –15 С, холодильник не працює. Куди ти це все дівати будеш?

— Та нічого. Виставлю борщ на вулицю — заморозиться. Потім розморозимо.

— Маааам…

— Не мамкай. Борщ — це святе. Його і як морозиво їсти можна.

Смішно? Дуже.

Знайомо? Ще більше.

А якщо копнути глибше — це не про борщ. Це про виживання, контроль і психічну стійкість.

Борщ як психологічний механізм.

Коли навколо хаос, темрява, холод, війна, тривога — психіка шукає точку опори.

Не абстрактну «надію», не філософію.

А щось конкретне, тепле, знайоме, з запахом дитинства.

У нашій культурі це часто їжа.

Особливо їжа, яка вариться довго.

Борщ — це не просто страва.

Це ритуал.

Це доказ: я ще щось контролюю.

Навіть якщо не контролюю світло, ракети, новини і завтрашній день.

У психотерапії це називається повернення до базових регуляторів.

Коли складні сенси не працюють — працює просте: нагодувати, зігріти, зберегти.

Чому саме старше покоління «варить, коли страшно»?

Я багато років спостерігаю це у клієнтів.

Особливо у людей, які пережили:

- дефіцит,

- нестачу,

- різкі злами життя,

- радянське «про запас»,

- або теперішню війну.

Їхня психіка засвоїла просту формулу:

якщо є їжа — ми живі.

Світло? Не обов’язково.

Плани? Потім.

Емоції? Переживемо.

А борщ має бути.

Це не впертість.

Це травматичний досвід, який став навичкою виживання.

І коли донька каже: «Мам, ну логічно ж…»

А мама відповідає: «Не мамкай» — це не про знецінення. Це про різні покоління різними шляхами справляються зі страхом.

Контроль — штука підступна.

У здоровому вигляді він дає відчуття ґрунту.

У надмірному — перетворюється на жорсткість і конфлікти.

Але в кризі контроль — психологічна анестезія.

Коли людина:

+ миє підлогу під обстрілами,

+ пече хліб без світла,

+ варить борщ при –15 С,

вона каже собі без слів: я не безпорадна.

І це реально знижує тривогу.

Є дослідження, які показують: рутинні дії з передбачуваним результатом стабілізують нервову систему сильніше, ніж розмови «все буде добре».

Колись клієнтка сказала мені фразу, яку я запам’ятав надовго: «Коли мені дуже страшно, я печу три пироги. Один їдять діти. Другий — сусіди. Третій — мій страх. Бо він тоді зайнятий».

Смішно? Так.

Мудро? Абсолютно.

Борщ «як морозиво» — з тієї ж серії.

Психіка не питає дозволу у логіки.

Вона рятує, як уміє.

Але тут є важливий нюанс...

Коли ми сміємося з таких історій, важливо не знецінювати.

Бо часто за цим стоїть:

- втома, яку не дозволено показувати,

- страх, який не можна озвучити,

- досвід, який не поясниш одним постом.

І якщо ви ловите себе на думці:

«Моя мама / тато / бабуся такі ж» — можливо, варто замість роздратування побачити там їхній спосіб не зламатися.

Не ідеальний.

Не завжди зручний.

Але працюючий.

І ще один рівень — про нас.

Зверніть увагу: ми читаємо цю історію і впізнаємо не тільки батьків, а й себе.

Хтось:

+ складає «тривожну валізу» вже п’ятий раз,

+ хтось не може викинути старі речі,

+ хтось готує «на три дні вперед»,

+ хтось постійно тримає телефон зарядженим на 100%.

Це все — не дивакуватість.

Це психіка, яка живе в умовах нестабільності.

І замість того, щоб питати:

«Що зі мною не так?»

інколи варто запитати: «Як саме я зараз намагаюся вижити?»

Я бачу в терапії одну важливу річ:

люди, які дозволяють собі свої маленькі ритуали стабільності, тримаються краще, ніж ті, хто намагається бути «розумним», «логічним» і «не перебільшувати».

Проблеми починаються не з борщу.

Проблеми починаються там, де ми забороняємо собі будь-яку опору.

А що у вас «святе», коли навколо темно і холодно?

Що ви робите, варите, збираєте, зберігаєте — щоб відчути: я ще тут, я тримаюсь?

І, можливо, ми раптом побачимо, що у кожного з нас свій борщ.

Дякую за репост.

Newsletter subscription to expert

Subscribe to our newsletter to receive the latest news about this expert’s services, publications, and updates Taras Shevchenko