photo

Taras Shevchenko

Psychotherapist and psychological consultant. I specialize in cognitive-behavioral therapy (CBT), positive psychotherapy, and working with psychological trauma.

Ви просто ще не зустріли свій паровозик

Оце дивлюся на цю історію про турецьке місто Елязиг (вона на картинці) і вкотре ловлю себе на думці: яка ж тонка, майже непомітна межа відокремлює «психічно здорових людей» від тих, хто з радістю встане в паровозик «чух-чух-чух» і поїде в психіатричну лікарню.

Ви просто ще не зустріли свій паровозик
Ви просто ще не зустріли свій паровозик

Втекло 423 пацієнти, а повернулося… 612!

Ви тільки вдумайтеся! Майже дві сотні цілком «нормальних», пересічних містян ішли собі у своїх дуже важливих справах — купувати хліб, сваритися з сусідами, платити іпотеку — і тут бачать: іде весела колона. Хтось кричить «чух-чух!». І що робить доросла, зріла людина? Правильно. Вона приєднується. Бо там, у паровозику, є зрозуміла мета, відсутній дедлайн і ніхто не питає: «А чого ти досяг у свої тридцять-слрок-п'ятьдесят?».

Як психотерапевт із багаторічним стажем, я скажу вам щиро: цей анекдотичний випадок — найкраща ілюстрація нашої психіки.

Ми всі жахливо втомилися вдавати, що тримаємо все під контролем. У психології це називається конформізмом і жагою до зняття гіпервідповідальності. Коли внутрішнє напруження сягає піка, наша психіка шукає будь-яку легальну (або не дуже) можливість просто зняти з себе кермо. Якщо поруч проїжджає умовний «поїзд у психлікарню», де обіцяють чотирьохразове харчування, сон за розкладом і повну відсутність необхідності приймати рішення — пів міста готові йти.

Нещодавно на сесії клієнтка із захватом розповідала, як пів години розглядала мураху, яка тягла крошку хліба. «Тарасе Сергійовичу, — каже вона з очима, повними заздрості, — у неї ж усе так просто!».

І це не про «божевілля». Це про те, що більшість із нас тягне на собі такі тонни чужих очікувань, що стає готовою приєднатися до будь-якої чужої гри, аби тільки відпочити від власної.

Звісно, бігти за свистком у психіатричну клініку — варіант екзотичний і такий собі. Але є спосіб куди комфортніший, ніж сідати в турецький паровозик. Це консультації з психотерапевтом. Тут теж можна зняти маску «я супермен, у мене все під контролем», виговоритися, перестати грати в чужі ігри і нарешті розібратися: а куди взагалі їде ваш власний поїзд? І чи ви в ньому машиніст, чи просто пасажир, якого затягнуло за компанію.

Бувало у вас відчуття, що хочеться кинути все й піти в умовний «паровозик», аби тільки не вирішувати дорослі справи?

Яку найбезглуздішу дію ви робили просто тому, що «всі так робили»?

Що для вас є тим самим «індикатором», коли ви розумієте: все, батарейка сіла, потрібне перезавантаження?

Якби вам зараз запропонували день без жодного рішення й зв'язку — куди б ви втекли?

#психологіяжиття #психотерапія #тарасшевченко_психолог #саморозвиток #психологкиїв

Newsletter subscription to expert

Subscribe to our newsletter to receive the latest news about this expert’s services, publications, and updates Taras Shevchenko