Це було о 19:40 у п'ятницю.
"Вероніка , це це не про Аврору. Подумай сама".
Це та сама стадія, коли ти вже:
— обходиш «Аврору» і не знаєш нічого, що хочеться;
— заглядаєш у «Секонд», щоб «просто подивитись», і виходиш з порожніми руками та екзистенційною кризою;
— заходиш у «Сінсей» не за суші, а за змістом життя (суші там є, змісту нема);
— і навіть в АТБ, де є ВСЕ, ти стоїш біля полиці з гречкою і розумієш: хочеться чогось, чого не продають.
Знаєте, як це називається в підручниках? Ніяк. Там такого нема. Автори підручників явно не ходили по магазинах в кінці тижня.
Я називаю це «ремонтом душі без запчастин». Організм каже: «Мені потрібен відпочинок». Мозок каже: «Давай купимо ще одну свічку». А гаманець мовчить, бо він давно все зрозумів.
Що я порадив своїй знайомій:
1. Покласти кошик. Просто покласти. Ніхто не постраждає.
2. Вийти з магазину.
3. Купити собі тишу. Вона безкоштовна, але чомусь дефіцитна.
Через годину вона написала: «Я вдома. Я просто сиджу. Це найкраще, що зі мною траплялось за тиждень».
Ось і вся терапія. Іноді найпотужніший шопінг — це коли ти нічого не купуєш і нікому нічого не винен.
P.S. Якщо ви впізнали себе, вітаю: у вас не «хандра», у вас повне право нічого не хотіти. Це не симптом. Це режим енергозбереження.
Записуйтесь на консультацію онлайн, якщо теж колись стояли в АТБ і дивились у порожнечу.
Шевченко Тарас Сергійович
психотерапевт
