photo

Тарас Шевченко

Психотерапевт і психолог-консультант. Спеціалізуюся на когнітивно-поведінковій терапії (КПТ), позитивній психотерапії та роботі з психотравмою.

Одне фото, нуль слів, а всі все зрозуміли.

Ви колись помічали, що в кімнаті все стає зрозумілим ще до першого слова? Хто головний, хто хоче сподобатися, хто боїться помилитися, хто втомився грати.

Одне фото, нуль слів, а всі все зрозуміли.
Одне фото, нуль слів, а всі все зрозуміли.

Ця історія почалася з фотографії двох політиків. Я не збираюся розбирати їхні персони, це не моя територія і не мій жанр. Але реакція людей на кадр показала, що ми всі прочитали щось без жодного слова. Давайте розберемо, як це працює.

Мозок читає статус швидше, ніж думає!

Психологи давно знають, що ми оцінюємо ієрархію за секунди, ще до свідомого аналізу. Працюють кілька сигналів: хто повернувся всім корпусом, а хто лише головою, хто подався вперед, а хто залишився на місці, чия рука зверху, куди спрямований погляд.

У китайській традиції цьому навіть дали окреме поняття: «мяньцзи», обличчя, тобто суспільна гідність. Втратити його гірше, ніж втратити гроші. Тому ввічливі люди давно навчилися показувати позицію без жодної грубості. Тільки поставою.

А тепер про вас...

Ось що я бачу у себе на консультаціях майже щодня.

Одна клієнтка, назву її Оленою, сказала на першій зустрічі: «Я нормально спілкуюся з начальством». Але сиділа на краєчку крісла, трохи нахилившись уперед і тримаючи сумку на колінах. Через місяць вона сама це помітила і засміялася: «Господи, я так сиджу навіть у мами на кухні».

Це і є пози прохача. Це не слабкість і не «характер». Це звичка тіла, яка колись дала відповідь на питання «як мене не відкинуть?». У дитинстві схвалення було умовним, тож тіло вивчило, що треба підлаштовуватися, дивитися знизу вгору й ловити настрій.

Дорослі люди несуть цю звичку в переговори, шлюби і стосунки з керівниками. Вони дуже старанно слухають, дуже швидко погоджуються і дуже рідко пауза належить їм.

Один знімок нічого не доводить. Фотограф міг упіймати випадковий момент, ракурс міг збрехати, а людина могла просто втомитися. Тому я не роблю висновків про чиїсь душі за кадром. Мене цікавить інше: чому ми так упевнено вважаємо, що «все видно». Ми щодня виносимо такі вироки і собі, і іншим. Часто несправедливо.

Що з цим робити?

Спробуйте простий експеримент на тиждень. Перед важливою розмовою зробіть одну річ: відчуйте стопи на підлозі і видихніть довше, ніж вдихаєте. Це заспокоює нервову систему, і тіло перестає кричати «прошу, схваліть мене». Позиція вирівнюється сама, без тренінгів.

І другий крок, тепліший: запитайте себе, перед ким ви досі сидите на краєчку крісла. Мені самому знадобилося чимало років, щоб чесно відповісти на це питання.

Я пам'ятаю, як мій викладач Олександр Васильович сказав: «Тарасе, ти так уважно слухаєш, що аж забуваєш, що і ти можеш говорити». Мені було ніяково. Але він мав рацію.

Перед ким у вашому житті ви досі «подаєтеся вперед», навіть коли не хочете?

Яку позу тіла ви помітили в собі і раптом зрозуміли, звідки вона?

Чи був момент, коли ви вперше відчули: «Тут я можу сидіти рівно»?

Що б ви сказали собі в ту мить, коли треба було вдавати спокій?

#психологія #мовтіла #психотерапія #самоповага #Шевченко

Шевченко Тарас Сергійович

психотерапевт

Підписка на експерта

Підпишіться на нашу розсилку, щоб отримувати останні новини про послуги, публікації та оновлення експерта Тарас Шевченко