photo

Тарас Шевченко

Психотерапевт і психолог-консультант. Спеціалізуюся на когнітивно-поведінковій терапії (КПТ), позитивній психотерапії та роботі з психотравмою.

Океан невиплаканої любові

Ця історія — ще один тихий удар по нашому звичному бажанню судити. Ми так швидко засуджуємо те, чого не здатні збагнути, шукаючи дивину там, де насправді ховається океан невиплаканої любові, вірності і відчайдушної спроби утримати те, що назавжди відпливло у вічність.

Океан невиплаканої любові
Океан невиплаканої любові

Уявіть собі картину: тепле світло вечірніх ліхтарів, затишне містечко, де всі знають одне одного в обличчя, і маленька кав’ярня на розі. На терасі — біла дерев’яна огорожа, заставлена горщиками з лавандою, яку господар закладу доглядав останні десять років. Навколо — тиша, прохолодне повітря і відчуття спокою.

Але в центрі цієї ідилії сидить сивий, згорблений чоловік у яскраво-жовтому цирковому капелюсі з величезним штучним соняшником на полях. На шиї в нього зав'язаний яскраво-червоний бант у білий горошок, а в руках він тримає стару порцелянову чашку з надщербленим вушком.

Перша думка кожного, хто проїздить повз або заглядає з вулиці? «Зневага до спокою цього місця», «старече безумство», «дивак, який привертає до себе дешеву увагу».

Але реальність виявилася зовсім іншою.

Цю сцену можна було спостерігати теплим вересневим вечором у невеликому містечку на заході країни. За столиком сидів 72-річний дядько Маркіян, а навпроти нього, на сусідньому стільці, лежав акуратно згорнутий картатий плед і стояла ще одна чашка свіжозавареної кави з кардамоном — так само гаряча, з пінкою, яка поступово осідала.

Задовго до цього, коли вони з дружиною Орисею тільки-но відкрили цю кав'ярню і ледь зводили кінці з кінцями, їхнє життя було сповнене важкої праці та нескінченних переїздів. У найскладніші моменти, коли Маркіян опускав руки і хотів усе кинути, Орися — жінка неймовірного легкого вдачі, чий сміх міг розігнати будь-яку хмару, — витягала з шафи старий клоунський реквізит, який колись залишився після міського ярмарку, надягала цей дивакуватий жовтий капелюх і починала марширувати кухнею під веселу мелодію.

Вона казала: «Маркіяне, пам'ятай: світ і так надто чорно-білий, щоб ми ще й самі додавали туди туги. Пообіцяй мені, що навіть коли ми постаріємо і хтось із нас піде першим, той, хто залишиться, зустріне захід сонця тут, у найбезглуздішому вбранні, яке викликало в нас найбільше сміху. Щоб сум не переміг пам'ять».

Коли Орися раптово згоріла від хвороби за лічені тижні, Маркіян міг би сховати цей капелюх на дно темної шафи, закрити кав'ярню й оплакувати втрату наодинці в зачиненій квартирі. Ніхто б його не засудив. Але він дістав із антресолей той самий вицвілий жовтий капелюх, надягнув його, заварив дві чашки кави і сів на їхньому звичному місці. Місцеві спочатку відводили погляди, перешіптувалися і крутили пальцем біля скроні. Ніхто не підходив.

Найстрашніше сталося, коли на вулиці почався легкий осінній дощ, і Маркіян звичним рухом хотів накинути плед на плечі дружині, як робив це щоразу в прохоодні вечори. Він простягнув руку в пустоту, торкнувся порожнього стільця і раптом чітко, до болю в грудях, відчув запах її парфумів із нотками полину, конвалій і ванілі. У ту секунду до нього по-справжньому дійшло, що теплі плечі під цим пледом більше ніколи не зігріються, а кава охолоне без єдиного ковтка.

Чашка в його тремтячих руках дзенькнула об блюдце, капелюх зсунувся на самий лоб, і старий чоловік, затуливши обличчя зморщеними долонями, заридав так гірко і беззахисно, як маленька дитина, загублена на велелюдному вокзалі.

У ту ж хвилину молода офіціантка, яка мовчки спостерігала за цим із порогу, підійшла до столика. Вона нічого не сказала. Вона просто дістала з кишені фартуха другий такий самий штучний соняшник, мовчки заколола його собі на волосся, сіла навпроти на вільний стілець і випила ковток охололої кави з другої чашки.

Ця історія — ще один тихий удар по нашому звичному бажанню судити. Ми так швидко засуджуємо те, чого не здатні збагнути, шукаючи дивину там, де насправді ховається океан невиплаканої любові, вірності і відчайдушної спроби утримати те, що назавжди відпливло у вічність.

Шевченко Тарас Сергійович

психотерапевт

Підписка на експерта

Підпишіться на нашу розсилку, щоб отримувати останні новини про послуги, публікації та оновлення експерта Тарас Шевченко